Powered By Blogger

пʼятницю, 16 травня 2014 р.

Сповідь

Я, лінивий студент УжНУ, сповідаюся своєму сумлінню та чистій, незаплямованій двійками, заліковці. Перед універом ділом, словом, думкою й усіма моїми почуваннями згрішив. За останній семестр я не мав охоти братись за навчання, примножувати свої знання і навіть у голову приходило віддавати позичені книги вчасно в бібліотеку.
Жадність переповнювала мене. Ні на самостійних, ні на модулях, ні на екзаменах я не діливсь шпаргалками зі студентами, а тим більше – з викладачами.
Лінь, Вконтакти та ліжко стали моїми найкращими друзями. Усі лихі помисли, такі як: «а може хтось смс написав?», «нічого страшного не станеться, якщо першу пару пропущу», «ранком повчу», виникали в моїй голові щодня, окрім вихідних.
Я жадав п’ятірку з мови ЗМІ, яка дісталась сусідові моєму. Заздрив, що йому так фортунуло. Я неуміренно зїв останню мівінку, не поділившись зі своїм сусідом по кімнаті. Тоді був четвер і в нього лишилися гроші тільки на дорогу додому.
Брехав. Була ще одна мівінка, та в пятницю організм теж потребує енергії.
Поводився егоїстично. Усім, хто хропів у кімнаті, я тривожив сон – збужав, щоб мені не заважали. До речі, хропіння шкодить вашому серцю і моїм нервам. Хіба від майже щонічного підйому комусь погано стало? Та, як не крути, я змінився. Коли тебе за надокучливість випхають за двері, то нових сусідів ти зразу починаєш любити і поважати.
Крім уже перелічених попередньо мною гріхів, мушу сказати, що на плечах лежить (а точніше – на стелі в кімнаті висить) ще один наслідок моїх лихих вчинків. Так, я скоїв злочин. Украв лампочку з ванни сусідів із 63 блоку. Хлопці, не хвилюйтеся, перегорить – поверну на місце.
Я порушував загальноприйняті норми поведінки в гуртожитку – приходив додому після 12, тобто, під ранок, виносив сміття на кухню.
Інколи занадто критично ставився до своїх друзів. Тертичний, Пономарів, Михайлин всіляко хотіли допомогти із навчанням, та я їх ігнорував. Не хвилюйтесь, приятелі, на початку літами не будемо розлучатись ні на мить.

Я, грішний студентик, каюся й обіцяю без допомоги перездач, за літню сесію справитися.