Одна історія на двох. Закарпатському УТОГ та Ужгородському навчально-виробничому підприємству – 70 років

Закарпатська обласна організація Українського товариства глухих складається зі семи первинних територіальних організацій, центри яких містяться у Великому Березному, Тячеві, Виноградові, Хусті, Мукачеві, Ужгороді й у селі Нижніх Воротах, що на Воловеччині. У Закарпатській організації УТОГ налічується близько 2 тисяч осіб. Вступити до організації можна з 14 років. Багатьох закарпатців із вадами слуху забезпечує роботою Ужгородське навчально-виробниче підприємство № 2.

Нині підприємство співпрацює зі шведською фірмою «Baltic» – для них виготовляють рятувальні жилети. Шиють їх і для дітей, і для дорослих людей, і навіть для кішок та собак.

«Два роки тому допомагали в пошитті різних речей для бійців зі 128 бригади, також для тяжкопоранених. Тоді було літо – виготовляли шорти, нижню білизну, – пояснює директорка Ужгородського навчально-виробничого підприємства № 2 УТОГ Наталія Марценюк. – Обслуговуємо лікарні, Водоканал. Виготовляємо спецодяг і для приватних підприємств. Тепер чекаємо на нове іноземне замовлення – пошиття сумок для військовослужбовців. Це сумки для протигазів, лікарські, сумки для особистих речей. Виготовлення їх потребує спеціального обладнання. Ми вже активно готуємося до запуску лінії».

Дещо з історії

Історія розвитку швейної справи в нашому краї тісно переплітається з історією освіти і працевлаштування людей із вадами слуху. Ще 1904 року в Ужгороді, за клопотанням єпископа Йожефа Бенке і лікаря Андрія Новака, військові казарми ім. Франца Йозефа передали місту – заради створення навчального закладу для глухонімих дітей. До школи набирали учнів віком від 7 до 10 років, де ті вивчали мову жестів та основні предмети. У період навчання майже всі старшокласники набували робітничих спеціальностей. Свідоцтва випускників містили відомості про здобуття професій: дівчата ставали майстринями «жіночого кравецького промислу», а хлопці зналися на «кошикарній справі».

Після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною в 1945 році школа перейняла радянську систему освіти, була переведена на державний бюджет. Окрім професійних навичок швейної справи і лозоплетіння, можна було навчитися і виготовляти вироби з деревини. При школі почали організовувати майстерні для дорослих із проблемами слуху, незабаром утворилося «Відомство глухих».

У травні 1946 року було створено обласний відділ УТОГ. Тоді ж ця організація засновує Ужгородський навчально-виробничий комбінат. Підприємство було необхідне з двох причин: відокремлення від школи-інтернату і відкриття вечірньої школи робітничої молоді з числа глухих та навчання їх доступних професій.

На Ужгородському комбінаті працювали цехи з виготовлення одягу та взуття, цех лозоплетіння, столярний, цех пошиття одягу на замовлення.

Основним замовленням у 70-их роках було виготовлення рукавиць і спецодягу

На цьому розвиток місцевого навчально-виробничого комбінату не зупинився. Згодом створили додаткове допоміжне господарство, відкрили їдальню для працівників, почали активно розвивати виноградарство. Через деякий час підприємства з лозоплетіння й виготовлення виробів із деревини об’єдналися в одне. У комбінаті функціонували також кузня і ремонтно-малярна бригада.

Наприкінці 1970 року на підприємстві працювало вже 178 осіб із порушеннями слуху. Робітники виконували державні замовлення – зазвичай шили рукавиці та спецодяг.

Для проведення культурних заходів Закарпатська обласна організація УТОГ створила Ужгородський клуб глухих, де стали відзначати державні свята, ювілеї. На фабриці почали діяти різні гуртки художньої самодіяльності.

Час для відпочинку: «Міс і Містер», «Ігри патріотів» та інші цікаві конкурси

У наш час, окрім культурних програм до державних свят і спортивних змагань, члени Закарпатського товариства глухих можуть брати участь і в інших, не менш цікавих заходах. Кожного року, починаючи від

2007-го, проводиться обласний конкурс краси «Міс і Містер УТОГ». Існує відповідний відбір, фото переможців обласні товариства глухих надсилають до Києва, де й вирішується, хто братиме участь у Всеукраїнському конкурсі краси «Міс і Містер УТОГ».

Також проводиться щороку всеукраїнський конкурс «Ігри патріотів УТОГ». Кожна команда складається з 5 учасників: троє хлопців і двоє дівчат. Конкурс відбувається в Одесі. Цьогоріч, за словами голови Закарпатської обласної організації УТОГ Наталії Булеци, наші посіли п’яте місце (за участі в конкурсі 21 команди).

А ще члени Закарпатської організації УТОГ були учасниками регіонального конкурсу художньої самодіяльності у Львові, де змагалися з колективами з Волині, Буковини, Рівненської, Вінницької, та Львівської областей.

Житло для працівників навчально-виробничого підприємства

П’ятиповерховий будинок № 2 на вулиці Антонівській, хоч і не відрізняється від інших багатоповерхівок, зведених за радянських часів, однак має свою цікаву історію і своє унікальне призначення. Ця будівля має статус гуртожитку, на цей час там мешкає 135 осіб різних вікових категорій, серед яких багато працівників Ужгородського навчально-виробничого підприємства № 2 УТОГ. Саме цей дім побудували ще 1977 року для людей із вадами слуху, котрі працювали на підприємствах Закарпатської організації УТОГ.

«За майже сорок років існування будівлі змінилося кілька поколінь, тому велика «гуртожитська родина» складається вже не тільки з людей із вадами слуху: за цей час підросли діти працівників підприємства – усі вони народилися з добрим слухом, – розповідає завідувачка гуртожитку на Антонівській, 2 Світлана Домокош (сурдопереклад – Калина Стільник). – Бувало, у приміщенні гуртожитку справляли й весілля…».

Отримання власного житла є для працівників підприємства теж можливим. Уперше держава виділила квартири в 1969 році. Тоді одержали квартири 12 сімей.

«Тепер цим питанням опікується Мінсоцзахисту. Але через складний фінансовий стан за минулі 3 роки люди з вадами слуху не отримали жодної квартири, – повідомляє заступниця директора Ужгородського навчально-виробничого підприємства № 2 УТОГ Калина Стільник. – За минуле десятиріччя четверо працівників, що мають власні сім’ї, отримали двокімнатні житлові приміщення, ще троє самотніх – однокімнатні квартири».

Нині 39 працівників стоять у черзі на обліку за місцем роботи для отримання житлової площі.

Ситуація зі слуховими апаратами

«У нас працюють різні люди, дехто не має вад слуху. Є працівники, що слабо чують, котрі вміють говорити, але більшість робітників – глухі і спілкуються тільки мовою жестів. Слухові апарати бувають різної модифікації, якісь можна використовувати п’ять років, інші – тільки рік, – коментує голова обласної організації «УТОГ» Наталія Булеца. – На цей час існує державна програма, яка забезпечує членів УТОГ і дітей слуховими апаратами. Дорослим видають таку допомогу раз на п’ять років, малечі – кожні три роки».

Життєва історія Ганни Райніш

Передова швачка, людина, яка добре знає свою справу, старанна, весела. Ганна Райніш (на фото) – не тільки чудова працівниця, котра вміє якісно виконувати свою добову норму роботи на підприємстві. Як жінка, вона зуміла реалізувати себе в найголовнішому – стала люблячою дружиною, доброю господинею, турботливою матір’ю. Наша розмова з нею тривала всього кілька хвилин. Дивно – ця жінка вміє одночасно зосереджуватися на кількох справах, наприклад поратися за швейною машинкою і водночас мовою жестів відповідати на наші запитання.

Я ніколи у своєму житті не цікавилася сурдоперекладом. Та добре, коли є поряд люди, які володіють цією специфічною мовою. Пані Калина Стільник допомогла мені поспілкуватися з Ганною Райніш. Наша співрозмовниця – товариська жінка, видно це зі жвавості її рук, за допомогою яких розказувала про своє життя.

Пані Ганна працює швачкою на Ужгородському навчально-виробничому підприємстві УТОГ від 1990 року. Народилася 1972-го в Синевирі, що на Міжгірщині. У сім’ї було дев’ятеро дітей, Ганна з’явилася на світ восьмою. Тато її працював кочегаром, мама була домогосподаркою.

У 9 років батьки віддали дівчинку на навчання до Ужгородської спеціальної школи-інтернату І–ІІІ ступенів для глухих дітей. Після здобуття середньої освіти Ганну Райніш направили на Ужгородське навчально-виробниче підприємство № 2. Там вона, опанувавши за рік ази швейної справи, і залишилася працювати.

На запитання, як познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, пані Ганна відповіла, що їхнім першим місцем зустрічі стала вечірня школа для робітничої молоді. Одружилися, коли їй було 23 роки. Чоловік Еміль – на три роки старший, теж має інвалідність по слуху. Живуть у гуртожитку для працівників підприємства, мають уже дорослого сина Артура. Дитину сім’я Райнішів ростила самостійно, без підтримки дідусів і бабусь. Коли син пішов до школи, до виховання долучилися й учителі. Працівники дитсадочка теж свого часу зробили великий внесок у цю нелегку справу. Син Артур чудово знає мову жестів, тож допомагає батькам зрозуміти, про що говорять.

Свій вільний час пані Ганна віддає сім’ї, дбає про домашній затишок і добробут, захоплюється рукоділлям. Еміль Райніш за спеціальністю столяр, працює на приватному підприємстві. Коло знайомих цього нетипового подружжя – члени УТОГ, тож зі своїми друзями знаходять спільну мову за допомогою жестів.

Уже минуло понад двадцять років відтоді, як Ганна й Еміль Райніші стали однією сім’єю. Життя Ганни – це дорослий син, стабільна робота, хороший колектив і люблячий чоловік. Ганна й Еміль у черговий раз доводять: для того, щоб розуміти одне одного, слова не потрібні.

Опубліковано в газеті "Ужгород"

«Хто не копає – той і не знаходить» В арсеналі Археологічного музею УжНУ близько 700 експонатів

Археологічний музей Ужгородського національного університету створено за наказом ректора на початку 2004-го року задля популяризації археологічної науки нашого краю, для візуального ознайомлення всіх тих, хто цікавиться давньою історією. Музей реорганізований 2013-го, коли отримав експозиційний зал. До того часу, починаючи з 2004-го року він існував, але всі артефакти зберігалися у фондовому НДІ карпатознавства. У 2013-му випала можливість виставити експонати на огляд усім бажаючим.

«Принади» Археологічного музею поповнювалися знахідками експедицій УжНУ, починаючи з 1971-го року, відколи університет проводить постійні щорічні дослідження. До цього періоду досліди Закарпаттям у пошуку артефактів, звичайно, проводилися, але періодично.

Близько 700 експонатів від палеоліту ранньо-кам’яного віку і до модерного часу (XVI – XVII ст.), розмістилися у сімох експозиційних блоках: кам’яний вік Закарпаття, епоха міді-бронзи Закарпаття, епоха гальштату і латенська культура Закарпаття, дакійські старожитності Закарпаття, Закарпаття в пізньо-римський час (ІІ – IV ст. н.е.), старожитності Закарпаття (V – XII ст. н.е.) та замки Закарпаття.

«З 2007-го року ми почали систематично досліджувати замки Закарпаття. Найбільша колекція – це дакійські старожитності Закарпаття. Вона складає близько четверть загальної музейної експозиції, – розповідає завідувач Археологічного музею УжНУ Володимир Мойжес. – Солідна збірка дакійських артефактів І ст. до н.е. і І ст.н.е. Матеріал на 90% сформований за результатами досліджень Малої Копані Виноградівського р-н, де студенти з 1977-го року проводять щорічно практику».

Крім навчально-експозиційного, Археологічний музей ще має два приміщення: камеральну, в якій зберігаються інструменти для досліджень, та реставраційну аудиторії, де знайдені артефакти проходять науковий аналіз.

Музей відкритий для всіх, але бажано повідомляти завчасно, дні за два-три, тому що це, як вже було сказано, не лише експозиційний зал, а також і навчальний. Археологічний музей знаходиться на історичному факультеті, тому інколи і в його приміщенні  проводять семінари, практичні заняття, пари з археології, з культури давньої історії регіону тощо.

Володимир Мойжес пояснює, що приміщення відкрите з 10 до 16 години в будні дні, але бували випадки, коли екскурсії проводили у вихідні у зв’язку з приїздом делегації із-за кордону, або в рамках відкритих екскурсій Ужгородом.

Сезон археологічних розкопок

Археологією можна займатися протягом усього року, але, коли замерзає земля – то незручно, тому сезон зазвичай розпочинається з кінця квітня – початку травня. Це вже тепла погода, можна жити в польових умовах, в палатках. Триває сезон до кінця вересня або початку жовтня. За словами пана Володимира, цього року археологічні дослідження розпочали з п’ятого травня.

Маршрут розкопок досить насичений і цікавий. Перша експедиція – Мужіївська церква Берегівського р-н. Ще одна археологічна практика нещодавно розпочалася в Горянах. Потім планується розшук дакіївських артефактів у Малій Копані, до речі, це єдина археологічна пам’ятка древньої Дакії на теренах України. Пізніше об’єктом досліджень стане територія Королівського замку в с. Королево, що на Виноградівщині. Завершальною точкою в археологічно-дослідницькому маршруті буде повернення до с. Мужієво задля докопування руїн середньовічної церкви.

«У Мужієві цього року, під час дослідження вівтарної частини церкви, були виявлені артефакти, зокрема спеціально зламані шаблі XVI ст. з поховань, –  наводить факти завідувач Археологічного музею УжНУ. – Ці шаблі свідчать про те, що у церкві були поховані якісь шляхтичі. У XVI– XVII ст. існувала традиція, коли по чоловічій лінії рід припиняє своє існування, то з останнім представником чоловічого роду шабля ламалася і ховалася разом із покійником».

Ще одну не менш цікаву знахідку виявили у минулому році на Королівському замку. Археологічна експедиція знайшла фрагмент барельєфу з надгробків – голова сплячого лицаря на подушці.

Є і випадкові знахідки. Два роки тому Археологічний музей УжНУ отримав у свою колекцію середньовічний класичний меч XIII – поч. ХIV ст., знайдений у с. Богдан Рахівського р-н.

«Така гориста місцевість, довкола ліси, доріг там ніяких не було, – коментує Володимир Мойжеш. – Питання, що меч там робив? Як він там опинився і чому? Виїжджали на місце, нічого не було знайдено, окрім цього меча».

Пан Володимир каже, успішність експедиції проявляється тоді, коли всі пам’ятають простеньке правило: «Для того, щоб знаходити, потрібно чим більше скривати, і ймовірніше, тоді буде результат. Хто не копає – той і не знаходить».

До відома, перша екскурсія в Археологічному музеї УжНУ була проведена в січні 2013-го року в рамках відкритих екскурсій Ужгородом. Щороку охочих побачити артефакти дедалі більшає. Приїжджають школярі із найвіддаленіших куточків Закарпаття, зокрема учні зі шкіл Рахівщини. Дорослих туристів теж багато, і не тільки з нашої області. З початку року Археологічний музей провів уже біля 40 екскурсій «артефактичною історією» Закарпатської області.